Комітет Верховної Ради України з питань бюджету на своєму засіданні 13.07.2016 року (протокол № 64) розглянув проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (урівняти в правах громади міст з іншими громадами відносно місцевих запозичень) за реєстр. № 4337 від 30.03.2016 р., поданий народним депутатом України Ничипоренком В.М.
У законопроекті шляхом внесення змін до частини третьої статті 16 та частин першої і сьомої статті 74 Бюджетного кодексу України (далі – Кодекс) пропонується надати право радам об’єднаних територіальних громад, селищним і сільським радам на здійснення місцевих внутрішніх запозичень та місцевих зовнішніх запозичень (шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій).
На даний час відповідно до чинних вимог частини третьої статті 16 та статті 74 Кодексу місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 цього Кодексу) мають право здійснювати Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради, а місцеві зовнішні запозичення – Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Київська, Севастопольська міські ради, міські ради міст обласного значення. При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.
Щодо здійснення запозичень радами об’єднаних територіальних громад слід зазначити таке.
За змістом Кодексу складовою бюджетної системи України є бюджети об’єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад. При цьому, відповідно до частини четвертої статті 67 Кодексу такі бюджети за доходами, видатками та кредитуванням, в частині міжбюджетних відносин та здійснення місцевих запозичень, формуються як бюджети міст обласного значення. Відтак, з урахуванням вимог пункту 4 частини четвертої статті 67 Кодексу об’єднані територіальні громади, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, мають право здійснювати місцеві запозичення відповідно до статей 16 та 74 Кодексу (як міста обласного значення), а тому таке питання не потребує додаткового законодавчого врегулювання.
Щодо здійснення запозичень сільськими та селищними радами належить відмітити таке.
Згідно із частинами першою, п’ятою, шостою статті 74 Кодексу місцеві запозичення здійснюються з метою фінансування бюджету розвитку місцевих бюджетів, видатки на обслуговування місцевого боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду місцевого бюджету і не можуть перевищувати 10 відсотків видатків загального фонду місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування місцевого боргу. При цьому згідно з визначеним у пункті 3 частини першої статті 7 принципом самостійності бюджетної системи держава не несе відповідальності за бюджетні зобов’язання органів місцевого самоврядування, а також держава не несе відповідальності за борговими зобов’язаннями територіальних громад, що передбачено у частині четвертій статті 74 Кодексу.
Тому, враховуючи рівень доходної частини більшості селищних і сільських бюджетів, що не дозволяє забезпечувати видатки з утримання апаратів відповідних рад та інші першочергові видатки з реалізації самоврядних повноважень, здійснювати та обслуговувати належним чином місцеві запозичення може бути складно, на що також звертає увагу Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України (далі – ГНЕУ). Поряд з тим, реалізація права на здійснення місцевих запозичень сільськими та селищними радами має відбуватися відповідно до Порядку здійснення місцевих запозичень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 р. № 110 (із змінами), з урахуванням вимог фондового ринку, що вимагає належної фахової підготовки працівників.
Разом з тим, у законопроекті не встановлені обмеження щодо параметрів боргової безпеки для сільських, селищних рад, як передбачено у частині третій статті 18 Кодексу, зокрема, для територіальної громади міста, про що також зауважує ГНЕУ.
ГНЕУ у своєму висновку вважає питання щодо практичної реалізації законодавчої ініціативи дискусійним з огляду, серед іншого, на недосконалість існуючої інфраструктури фондового ринку та невеликий спектр послуг щодо обігу облігацій місцевої позики, а відтак вбачає за доцільне для прийняття виваженого рішення щодо пропозицій проекту отримати експертний висновок Уряду, оскільки згідно з пунктом 3 статті 116 Конституції України проведення фінансової, цінової політики, інвестиційної та податкової політики забезпечує Кабінет Міністрів України.
Міністерство фінансів України не підтримує прийняття законопроекту, наголошуючи, що здійснення місцевих запозичень селищними та сільськими радами, серед яких досить багато малочисельних населених пунктів, може створити ймовірні ризики невиконання боргових зобов’язань та можливого банкрутства таких бюджетів надалі.
Асоціація міст України вважає, що прийняття зазначених змін може негативно позначитися на функціонуванні бюджетної системи, оскільки обмеження щодо здійснення місцевих запозичень призначені для забезпечення непорушності і стабільності фінансової системи, гарантування безпеки всім суб’єктам фінансового ринку та ефективного управління фінансовими ресурсами (підвищиться ризик надмірного боргового навантаження на місцеві бюджети і виникне загроза порушення їхньої платіжної дисципліни).
Комітет Верховної Ради України з питань запобігання і протидії корупції у своєму висновку зазначає, що проект акта відповідає вимогам антикорупційного законодавства.
На час розгляду законопроекту висновок Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції (щодо оцінки відповідності законопроекту міжнародно-правовим зобов’язанням України у сфері європейської інтеграції) до Комітету з питань бюджету не надійшов.
За наслідками розгляду Комітет ухвалив рішення: рекомендувати Верховній Раді України проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (урівняти в правах громади міст з іншими громадами відносно місцевих запозичень) за реєстр. № 4337, за результатами розгляду в першому читанні відхилити