Збалансована боргова політика як запорука інноваційного розвитку країни
Формування внутрішнього та зовнішнього державного боргу є потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. За допомогою залучення додаткових фінансових ресурсів уряд може вирішувати конкретні завдання щодо підвищення соціальних стандартів, реалізації інвестиційних проектів, рефінансування боргів, зміцнення обороноздатності країни, припускаючи, що в майбутньому, після отримання соціально-економічного результату від використання позичкових коштів, борги можуть бути повернені.
Не повторювати помилок минулого
Здійснення нових запозичень та обслуговування боргу суттєво впливає не тільки на фіскальну й монетарну політику держави, але на стан і розвиток економіки в цілому. Тому вивчення ролі державного боргу в економіці, його впливу на різні галузі економіки, на параметри монетарної та фіскальної політики є необхідним елементом ефективної реалізації економічної стратегії країни та розв’язання першочергових завдань оперативного управління.
На жаль, у ході трансформаційних процесів формування державного боргу України відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало відбиток на його структуру та обсяги.
Ситуація із державним боргом та ринком державних запозичень у 2008—2009 рр. була схожою на кінець 90-х років ХХ століття, коли поряд з практикою надання державних гарантій державний борг України формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій. Починаючи з другої половини 1998 року Україна зіткнулася із значними труднощами, пов’язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. У цей період вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргу України, яка дала можливість продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск виплат за ОВДП у 1998 і 1999 роках, оптимізувавши графік погашення боргу.
За багатьма ознаками ситуація 97—99-х років могла повторитись, оскільки відновилась практика хаотичного зростання державного боргу за рахунок видачі державних гарантій, позик МВФ та емісії короткострокових ОВДП із дуже високою дохідністю. Приміром, здійснені Мінфіном емісії короткострокових ОВДП у липні 2009 року мали номінальну дохідність 20—30%, що майже втричі перевищувала облікову ставку НБУ. Причому державні боргові цінні папери у всьому світі прийнято брати за орієнтир для визначення вартості капіталу для реального сектору економіки. Отже, за таких умов кредитні ресурси у реальний сектор економіки можуть бути спрямовані під ще вищі відсотки, що унеможливить зростання інвестиційного попиту, наслідком чого стане ефект витіснення приватних інвестицій державними запозиченнями та знизиться ймовірність відновлення зростання економіки.
Яким є державний борг, і чи є його рівень безпечним?
Станом на 31 липня 2010 року державний та гарантований державою борг України становив 362,1 млрд. грн. або 45,9 млрд. дол. США (зовнішній борг — 64,9%, внутрішній — 35,1%). За січень–липень його величина збільшилася на 44,2 млрд. грн. (+13,9%), в основному за рахунок перевищення випуску ОВДП над їх погашенням, отримання кредиту 2 млрд. дол. США від російського комерційного банку та першого траншу кредиту МВФ стенд-бай 2010 в обсязі 1,25 млрд. СПЗ (спеціальних прав запозичення). Але зростання державного боргу на 14 відсотків, враховуючи післякризовий стан економіки, є помірним, тоді як у 2009 році державний борг зріс у 1,7 разу, а гарантований державою борг у 1,5 разу. Це призвело до зростання загальної величини державного та гарантованого державою боргу до рівня 35 відсотків ВВП, коли на кінець 2008 це відношення становило 20 відсотків. Критичною межею зростання державного боргу прийнято вважати рівень у 60 відсотків ВВП, але для економіки розвинутих країн. Таке стрімке зростання державного боргу пояснювалося необхідністю фінансового забезпечення урядом антикризових заходів у 2008-2009 роках, спрямованих на стабілізацію фінансової системи, зокрема, за рахунок здійснення внесків до статутних капіталів банків, за рахунок випуску ОВДП, наповнення Стабілізаційного фонду, надання державних гарантій за взятими кредитами суб’єктів господарювання для фінансування інвестиційних проектів тощо.
Однак стратегічною метою державної боргової політики України має бути залучення фінансових ресурсів для ефективно ї реалізації програм інституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного співвідношення державного боргу до ВВП. В умовах планового зростання обсягу державного та гарантованого державою боргу у 2009 році майже вдвічі, а реального (розрахункового) дефіциту держбюджету у розмірі більше 10 відсотків ВВП, ринок зовнішніх капіталів для України став недоступним, що також негативно вплинуло на обсяг іноземних інвестицій та кредитний рейтинг держави.
Стабільні державні фінанси є однією зі складових макроекономічної рівноваги, яка, у свою чергу, є елементом сприятливого інвестиційного клімату. Тому боргова політика повинна забезпечувати стабільність державної бюджетно-фінансово ї системи. Це вимагає збереження обсягу державного боргу на безпечному рівні та застосування державних запозичень як інструменту згладжування коливань бюджетних доходів, яких неможливо уникнути через наявність циклічних коливань ділової активності.
Обсяги дефіциту державного бюджету попередніх років та політика державних запозичень значно пов’язана із уразливістю національної економіки від зовнішніх шоків. Подібне зростання державного боргу не може тривати кілька років поспіль, оскільки дуже швидко призведе до втрати платоспроможності. Необхідно чітко усвідомити, що у 2010 році економіка країни почала «переварювати» ту ін’єкцію ліквідності, влиту антикризовими заходами минулого року, а подальший розвиток залежатиме від того, чи вдасться зламати падіння обсягів промислового виробництва та інвестицій в основний капітал, що лише за шість місяців 2009 року становило більше як 30 відсотків.
Гранична межа гарантованого державою боргу — 60 відсотків ВВП
Є сподівання, що прийняття нової редакції Бюджетного кодексу у 2010 році також надасть позитивний сигнал для українських ділових кіл та іноземних інвесторів як стабілізуючий фактор зовнішнього середовища для ведення бізнесу в нашій країні. Новий Бюджетний кодекс є довгоочікуваним, комплексним і дуже важливим законом. Недаремно, кілька років поспіль тривали спроби прийняття системних змін до Бюджетного кодексу, які, в першу чергу, були продиктовані вимогами часу, структурними змінами суспільного та економічного розвитку країни, і як наслідок, потребували нових підходів до питань формування бюджетно ї політики. На відміну від попереднього, у новому Бюджетному кодексі приділено значну увагу нормам щодо ефективного управління фінансовими ресурсами та боргом. Зокрема, конкретизовано умови та особливості здійснення операцій з державним та місцевим боргом, залученням державних та місцевих запозичень, визначено перелік джерел фінансування дефіциту бюджету. Підвищенню рівня боргової безпеки, посиленню стабільності бюджетної системи та створення привабливого інвестиційного клімату держави сприятиме визначення граничної межі сукупного обсягу державного та гарантованого державою боргу на рівні 60 відсотків ВВП, оскільки попередня редакція кодексу містила обмеження лише обсягу прямого державного боргу. Таким чином, законодавче поле для забезпечення ефективно ї бюджетної та боргової політики є сформованим, економічна ситуація в країні теж починає покращуватись, як і кредитний рейтинг. Отже, на даний час наш уряд має достатньо важелів для вмілого та ефективного управління державним сектором економіки та забезпечення макроекономічної стабільності. Досягнення макроекономічної стабільності та збалансованості державних фінансів є короткостроковими цілями боргової політики, але необхідно також пам’ятати про довгострокові цілі — сприяння інноваційному розвитку економіки та підвищення якості життя людини.
На порядку денному — фіскальна та монетарна дисципліна
Сьогодні всі країни знаходяться у пошуку ключа до технологічного прогресу, мріючи про стрімкий розвиток завдяки новітнім технологіям. Здатність отримувати та використовувати знання дедалі більше і більше стає ключовим фактором визначення реальної конкурентоспроможності економіки країни та може прокласти межу між процвітанням та бідністю як між різними країнами, так і всередині країн.
Хвиля інновацій може реструктурувати економіку. Інновації означають відмову від статус-кво та доведення на практиці, що існує кращий спосіб щось робити — використовувати ресурси, вкладати кошти, задовольняти потреби споживачів, виробляти продукцію.
Цілком ймовірно, що здатність суспільства сприймати зміни та змінюватися є важливим чинником зростання. Фактично, інновація — це спосіб мислення. Що ж необхідно зробити з боку держави для спрямування інтелектуального та виробничого потенціалів у русло інноваційного розвитку? Центральноєвропейські країни вже не один десяток років роблять кроки до утвердження чотирьох принципових передумов для інноваційного середовища:
— економічної та інституційної системи стимулів, що сприяє ефективному використанню знань та процвітанню підприємництва;
— освічених та кваліфікованих громадян, які створюють, розподіляють та використовують знання;
— динамічної інформаційної інфраструктури;
— ефективної інноваційної системи підприємств та дослідницьких центрів, щоб використовувати постійно зростаючий масив глобальних знань з подальшим застосуванням цих знань відповідно до місцевих потреб.
Цей приклад свідчить про те, що стратегія центральноєвропейських країн полягає у постійній і безперервній участі держави у побудові інноваційного середовища. А така стратегія, очевидно, потребу є щорічного фінансування. У свою чергу, неперервне фінансування можливе лише тоді, коли існують постійні та стабільні джерела надходжень.
Державні запозичення не можна назвати надійним і постійним джерелом фінансування, але їх потрібно залучати для реалізації інвестиційних інфраструктурних проектів, спрямованих на довгострокову перспективу. Використання такого підходу створить умови для подальшого економічного зростання та вирішить питання погашення раніше накопичених боргів.
Тому майбутній 2011 рік потрібно оголосити роком фіскальної та монетарно ї дисципліни, необхідно вжити жорстких заходів щодо регулювання грошового ринку та зниження дефіцитності державного бюджету. Такий жест буде позитивно сприйнятий міжнародними фінансовими організаціями та приватними інвесторами, створить передумови до залучення інвестицій, а отже, відновлення економічного зростання.
Микола ДЕРКАЧ,
голова Комітету Верховної Ради
з питань бюджету,
член депутатської фракції
«Блок Литвина».
ГОЛОС УКРАЇНИ № 173 (4923)
17 ВЕРЕСНЯ 2010